Зовнішню політику Росії визначають три головні чинники.
Це – параноїдальність Путіна, колективний імперський комплекс і поточний стан російської економіки.
Останнє – найбільш «екзистенційне». Якщо вірити російським прислів'ям, «с достатком и смелость приходит», а «без смелости сила попадает на вилы».
Що сьогодні відбувається з економікою РФ? Як її нинішній стан віддзеркалюється у суспільній думці росіян? І що все це може означати для України?
Розбираємося.
Економіка: стагнація
За підсумками 2014 року російський ВВП вперше з 2009-го пішов у мінус, впавши на 2,5%. Потім почався слабкий підйом. У 2018-му економіка виросла на 2,3%. За прогнозами Світового банку, у найближчі два роки зростання сповільниться – від 1% до 1,8%.
Аналітики СБ пояснюють це міжнародними санкціями, зниженням промислової активності через скорочення видобутку нафти (відповідно до угоди ОПЕК +), а також слабкими інвестиціями і падінням роздрібної торгівлі через підвищення ПДВ.
У Світовому банку виділяють кілька потенційних ризиків, які можуть ще більше згустити хмари над Росією.
Це розширення санкцій, різке зниження цін на нафту, погіршення настроїв на світових фінансових ринках, а також негативний ефект від збільшення споживчого кредитування.
У Міжнародному валютному фонді підрахували, що в 2014-2018 роках негативніше за все на зростання російського ВВП вплинуло падіння цін на нафту.
Водночас у СБ підкреслюють: низький рівень зовнішнього боргу поряд з високим рівнем міжнародних резервів, а також гнучкий курс рубля допомогли РФ пом'якшити зовнішні шоки.
На початку цього року міжнародні резерви Росії становили $467 млрд, а наразі – $543 млрд.
У 2018-му зовнішній борг РФ знизився до десятирічного мінімуму, склавши $454 млрд.
Таким чином, резерви покривають борг.
За десять місяців цього року рубль зміцнився відносно долара на 8%. Аналітики Світового банку пов'язують це з пом'якшенням умов на світових фінансових ринках і зростанням цін на нафту.
Хоча останнім часом курс рубля став менш залежний від волатильності на нафтовому ринку. Оскільки з 2018 року російський уряд запровадив нове бюджетне правило: всі додаткові нафтогазові доходи, отримані при ціні нафти вище $40, йдуть на купівлю іноземної валюти для Фонду національного добробуту.
Колишній головний економіст Європейського банку реконструкції та розвитку Сергій Гурієв, котрий емігрував з Росії в 2013 році, зазначає: нафтогазові долари – це 25-30% російського ВВП, а основна його частка припадає на доходи від сфери послуг.
За словами Гурієва, при різкому зниженні світового попиту на «чорне золото» економіка РФ не обвалиться.
«Якщо прямо зараз нафта перестане бути потрібною, ми будемо жити на 30% бідніше. І ці зміни відбудуться не за один день», – каже фахівець.
Гурієв констатує, що нині російська економіка перебуває у стагнації.
«Вона зростає, але повільно. Зростає в середньому і в цілому, але не для всіх. Кількість бідних збільшується. Реальні доходи населення падають. І є істотні відмінності між Москвою і регіонами», – підкреслює економіст.
За останніми даними, рівень бідності в РФ становить 12,7% (18,6 млн громадян). Це на 1,5% більше, ніж було в 2014 році. При цьому половині російських сімей вистачає грошей лише на їжу та одяг.
За останні п'ять років реальні доходи населення впали на 11%. Безробіття почало зростати в розпал кремлівської агресії в Україні, у 2015-му непрацевлаштованих було 5,6%. Сьогодні вже менше – 4,3%.
Які ж настрої зараз панують серед росіян?
Соціологія: все складно
Із соцдослідженнями в Росії ситуація непроста.
У країні є два «привілейованих» інститути – Всеросійський центр вивчення громадської думки («ВЦИОМ») і фонд «Громадська думка» («ФОМ»). Їхній головний замовник – Кремль.
Правда, не завжди ці опитування можуть сподобатися владі у Москві.
Наприклад, у травні ВЦИОМ поставив респондентам відкрите запитання (без варіантів відповіді): «Кому з політиків ви довіряєте?». Путін отримав 31,7%. Такого низького показника у нього не було з 2005 року.
Керівник ВЦИОМ Валерій Фьодоров обережно пояснив: росіяни, мовляв, не розуміють, коли стануть жити краще.
Коментуючи це, прес-секретар президента Дмитро Пєсков заявив, що начебто електоральний рейтинг Путіна зростає, і закликав соціологів роз'яснити ситуацію.
Невдовзі ВЦИОМ оприлюднив дані нового дослідження, де респондентам ставилося вже закрите запитання (з варіантами відповіді): «Ви довіряєте або не довіряєте [даному політику]?».
І у Путіна з'явився новий рейтинг – 72,3%.
Інша проблема російської соціології – авторитарний синдром у масовій свідомості. І пов'язаний з ним типовий страх, який німецький політолог Елізабет Ноель-Нойман назвала «спіраллю мовчання».
Якщо людина перебуває в меншості, малоймовірно, що вона висловить свою справжню думку, боячись відплати або ізоляції.
Серед основних соціологічних організацій, що нині працюють в Росії, єдина незалежна – «Левада-Центр». Вона проводить спільні опитування з Київським міжнародним інститутом соціології про ставлення росіян і українців один до одного.
У 2016 році Мін'юст РФ включив «Левада-центр» до реєстру «іноземних агентів». Пославшись на те, що нібито переважну частину фінансування інститут отримує зі США.
За російським законодавством, організація з таким статусом не може проводити передвиборчі опитування.
Проте «Левада-центр» робить інші політичні дослідження. Подивимося, що показують останні з них (не забуваючи про «спіраль мовчання»).
52% росіян вважають, що справи у країні йдуть у правильному напрямку. Протилежної думки дотримуються 38%.
Діяльність Путіна схвалюють 70%. Негативно оцінюють його роботу 29%.
Коли респонденти відповідали на відкрите запитання, кому з політиків вони довіряють, Путін отримав 39%. Відповідаючи ж на закрите запитання про інститути влади, довіру президенту висловили 60%.
Водночас більшість не схвалює діяльність прем'єр-міністра Дмитра Медведєва, уряду і Держдуми.
Чого найбільше бояться росіяни? На першому місці – хвороби близьких, дітей. Другий рядок ділять страхи перед світовою війною, свавіллям влади і погіршенням власного здоров'я. На п'ятому місці – бідність.
При цьому 42% росіян готові в тій чи іншій мірі терпіти нестатки через анексію Криму. Не готові 36%. Не вважають, що за утримання півострова доводиться платити звичайним громадянам, 17%.
Політика: висновки
Отже, економіка РФ тримається на плаву. І в короткостроковій перспективі, судячи з усього, під воду не піде.
Міжнародна кон'юнктура все більше складається на користь Москви. Питання про значне розширення антиросійських санкцій поки що не стоїть.
Правда, у березні починається судовий процес у справі про збиття малайзійського «Боїнга». Росії загрожує посилення санкцій. Проте невідомо, коли суд оголосить вердикт. І відкрите питання, наскільки сильним буде потенційне економічне покарання для агресора.
На посилення санкцій Путін може нарватися, якщо затіє нову військово-політичну авантюру. Але заради чого йому зараз так ризикувати?
Справи на зовнішній арені у нього йдуть непогано. І надворі не 2014 рік: вочевидь, більшість росіян, відчувши економічний ефект від "Кримнаш" і боротьби з "фашизмом" на Донбасі, як би вони це не підтримували, вже не будуть натхненно аплодувати черговій агресивній кампанії.
Якщо ж здійсниться один із найгірших сценаріїв для російської економіки – різке зниження цін на нафту, – РФ не пропаде.
Паралелі з СРСР, що розвалився після стрімкого падіння попиту на "чорне золото", не зовсім доречні. Економічна система сьогоднішньої Росії відкритіша. І в порівнянні з радянським керівництвом нинішнє російське більш досвідчене й заповзятливе в умовах ринкової економіки.
Наприкінці 2018-го економісти Сергій Белановський і Михайло Дмитрієв, які передбачили російські протести 2011-2012 років, прогнозували, що цьогоріч країну охопить масштабна хвиля протестів соціально-економічного характеру.
Посилаючись на дані фокусгруп, вони заявили про зміну політичних установок росіян: мовляв, запит на сильного лідера й агресивний зовнішній курс змінюється на запит на справедливість у розподілі матеріальних благ і миролюбну зовнішню політику.
Проте грандіозного зростання протестної активності в сьогоднішній Росії непомітно.
Якщо спиратися на дані «Левада-центр», економічне невдоволення більшості населення каналізується у претензії до уряду, але не до Путіна та політичного режиму в цілому.
А зовнішньополітична миролюбність у переважної частини населення поки обмежується небажанням світової війни й підтримкою остаточного від'єднання окупованого Донбасу від України.
Нинішній стан економіки РФ і суспільної думки росіян дозволяють Москві й надалі диктувати умови Києву. З чого б Кремлю пом'якшувати курс щодо України, якщо вдома ще є, що їсти, і діти особливо не плачуть, ковтаючи мультфільми по телевізору?
Про те, що Москва не збирається йти на капітулянтські поступки, свідчить остання заява російського президента.
Напередодні зустрічі «нормандської четвірки» Путін закликав українську владу подовжити закон про особливий статус ОРДЛО, акцентуючи, що він має бути погоджений з «ДНР» і «ЛНР».
Здається, чекати змін у Росії доведеться довго. Якщо «чорний лебідь» раптом не «прилетить».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
