Попри те, що російсько-українська війна дала шалений поштовх розвитку дронів для безконтактних боїв, "богиня війни" - артилерія - залишається важливим гравцем на полі бою. І потребує снарядів.
Російський диктатор Володимир Путін вкотре заявив, що переговори по Україні можуть початись хоч завтра, однак Росія буде "виходити з поточної ситуації". Простими словами, Кремль змінюватиме свої "мирні" ультиматуми, в залежності від ситуації на фронті. Тобто, поруч з дипломатією, своє вагоме слово говоритиме зброя.
Схоже, це, нарешті, потроху починають розуміти в Європі. Якщо нещодавно для європейських оборонних заводів непідйомною планкою був 1 мільйон снарядів на рік (які були обіцяні Україні), то тепер європейські чиновники заговорили про вихід на планку у 2,5 мільйонів боєприпасів.
Так, єврокомісар Тьєрі Бретон який, серед іншого, опікується питаннями оборони, анонсував збільшення виробництва снарядів усіх калібрів до кінця поточного року до 1,7 млн, а до кінця 2025 року – до 2,5 млн. Це, ймовірно, дозволить європейським зброярам впритул наблизитися за цим показником до РФ. Адже, за оцінками британської розвідки, РФ щороку виробляє 3 мільйони снарядів усіх калібрів.
"Ми прискорили виробництво боєприпасів. У березні 2023 року ми виробляли в Європі 500 тисяч снарядів на рік, і вже були кращими у цьому за американців, які виробляли лише 300 тисяч. Але з того часу ми подвоїли цю потужність", - пояснив єврокомісар.
Проте й американці готуються до збільшення виробництва артилерійських снарядів. Приміром, американська компанія Northrop Grumman має намір розпочати виробництво боєприпасів середнього калібру в Україні.
Або ще один приклад: наприкінці травня поточного року стало відомо про відкриття нового заводу з виробництва БК для артилерії у штаті Техас. За даними з відкритих джерел, він вироблятиме 30 тисяч боєприпасів на місяць. І це насправді прорив. Адже, для порівняння: два заводи в Скрентоні і Вілкс-Барре у штаті Пенсильванія разом виробляють близько 36 тисяч снарядів на місяць.
В цілому, до кінця 2025 року Пентагон поставив завдання наростити виробництво боєприпасів для артилерії до 100 тисяч одиниць на місяць.
Робили ставку на ракети, але БК потребує артилерія
Але чому РФ вже змогла розкачати внутрішнє виробництво снарядів, а партнери Укрїани, якщо все складеться, зможуть наздогнати і, можливо, сукупно перегнати росіян лише у 2025 році?
"Чому виявилося мало снарядів? Дуже просто. Після Другої світової війни американці та європейці переважно вкладалися в ракети - починаючи від Томагавка та закінчуючи Hellfire (американська ракета з напівактивною лазерною системою наведення, - УНІАН). Ніхто не думав, що артилерійська війна повернеться в наші життя, але вона повернулася", - пояснює УНІАН військовий експерт Петро Черник.
За його словами, на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, союзники України мали гірші стартові позиції у виробництві боєприпасів, ніж РФ, яка готувалася до війни: "РФ виробляла 125 тисяч снарядів на місяць, тоді як американці - 13 тисяч, а німецький оборонний концерн Rheinmetall - 70 тисяч на рік".
Але зараз маховики розкручуються. Той самий Rheinmetall, за підсумком минулого року, збільшив виробництво снарядів до 700 тисяч на рік, тобто збільшив виробництво у десять разів.
Європа довго запрягає
Якщо ж говорити про цифру - 2,5 мільйони снарядів на рік до кінця 2025 року, то, на думку Черника, це справжній прорив, адже швидше не буде.
"Швидше не буде, бо треба будувати нові заводи та відновлювати старі, зокрема, скажімо, в країнах варшавського договору, приміром, в Румунії", - зазначає експерт.
Він додає, що варто брати до уваги, що в Європі прораховують доцільність: завод не може працювати рік-два, навіть десять, він має працювати кілька десятиліть, потребувати сталих замовлень, постійного, безперервного виробництва. Адже в іншому разі спрацюють профспілки, можуть бути електоральні ризики тощо.
"Не може бути як у нас: бронетанковий завод у Миколаєві отримав у 2018 році замовлення від держави, виконав його, і більше замовлень нема, робітники пішли у простій. В Європі так не працює. Або підприємство нормально функціонує, або його ліквідовують. Тому рахують на десятиліття вперед", - зазначив Черник.
Окремо варто зазначити, що навіть не всі європейські країни-члени НАТО на третій рік повномасштабного вторгнення росіян в Україну виконували навіть цільовий показник видатків на оборону у 2% ВВП. За словами генерального секретаря Альянсу Йенса Столтенберга, оборонні видатки країн-членів блоку сягнуть цієї цифри лише до кінця поточного року. Причина, скоріше за все, полягає в тому, що, попри російську загрозу, далеко не всі налаштовані збільшувати власні оборонні видатки, у питання безпеки покладаючись, як і раніше, на США.
Хто - кого?
Своєю чергою, не сидить, склавши руки, й Росія. Плановане прискорення темпів виробництва боєприпасів партнерами України, на тлі чималих потреб фронту у снарядах і неможливість швидко збільшити внутрішнє виробництво, змушує російського диктатора Володимира Путіна шукати озброєння деінде. І, на жаль, йому є, до кого звернутися.
За словами військово-політичного оглядача Олександра Коваленка, приміром, коли у росіян не було в достатній кількості бавовняної целюлози, яка необхідна для виробництва порохів, їм вдалося домовитися про її постачання з Китаю.
Після візиту Путіна до Північної Кореї, від якої РФ вже отримала і буде надалі отримувати додаткові снаряди, а також, ймовірно, бронетехніку, російський диктатор починає "окучувати" В’єтнам, який, серед іншого, також має на складах чимало артилерії радянського калібру.
За словами Коваленка, попри те, що такі домовленості не дозволять Росії відновити той потенціал, який був на початку повномасштабного вторгнення, загалом все одно йдеться про мільйони боєприпасів: "Російські війська можуть поповнити сотні тисяч, навіть мільйони боєприпасів 152-мм і 122-мм, реактивних снарядів 122-мм, мін 120-мм і 82-мм".
"Так, їхня якість набагато гірша, ніж у західних боєприпасів, гірша точність та дальність, проте воно все одно кудись долітає й робить свою справу", - підкреслив експерт.
Якщо збройові плани, заявлені європейськими бюрократами, втіляться у життя, то це позитивно позначиться на українському фронті, адже головним клієнтом тамтешніх збройових компаній є саме Збройні сили України. Проте одне лиш нарощування виробництва боєприпасів не стане "чарівною пігулкою" для деокупації українських територій.
"Потрібно знищувати логістику ворога, знищувати ешелони, щоб до солдата в окоп не доїжджало все, що має доїхати, - зазначає Петро Черник. - Частково це досягається артилерійськими валами, але, в першу чергу, для цього потрібні далекобійні ракети. Саме вони можуть бити ворожу залізницю на великих відстанях. Чому мова про залізницю? Тому що вантажівка везе на фронт 50-60 снарядів калібру 152 міліметри, або 30 снарядів до системи БМ-21 "Град", а 50-тонний вагон везе 500 одних снарядів та 300 інших. І потяг - це не один вагон".
Тобто, поряд з БК для артилерії, Україна потребує й ракет середньої та великої дальності. Не кажучи вже про те, що вже другий рік ми чекаємо на F-16.
"Треба розв’язати ці питання, треба збивати Су-34, які дуже сильно дошкуляють Силам оборони, адже не дають можливості розгортатися, треба атакувати аеродроми… Немає якоїсь однієї потреби, яка стане панацеєю. Все йде в комплексі. Для нашої перемоги треба і 3 мільйони снарядів, і 100 F-16", - додає Черник.
Наскільки для європейців безальтернативною стане ситуація примусу до миру росіян, певно, можна буде побачити вже в поточному році. Глобальний саміт миру продемонстрував поляризацію світу й лише обриси оформлення якихось блоків. Проте, навіть перед Другою світовою у світі було чимало охочих домовитися з окупантами коштом інших.
Ярослав Конощук, УНІАН
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
