Кінець лютого для Віктора Михайловича видався складним і виснажливим. Кілька разів він виходив із зали суду над Владиславом Мангером глибоко розчарованим і роздавленим. Доки журналісти під час перерви намагаються пробратися за коментарем до підозрюваного чи його захисників, батько Гандзюк мовчки сидить у кріслі потерпілого поруч зі своїм адвокатом – Євгенією Закревською. І лише після засідання виходить до преси зі словами: «Це фарс».
Віктор Михайлович Гандзюк – талановитий хірург, Заслужений лікар України. Однак увага телекамер прикута до нього зовсім з іншого приводу.
31 липня цинічно напали на його доньку Катерину Гандзюк, активістку та чиновницю з Херсона, яку літнього ранку облили кислотою на очах у перехожих. Кілька місяців Катя потерпала від болю та жахливих опіків, продовжуючи свою боротьбу в лікарняній палаті. 4 листопада її не стало.
За півроку слідства прокуратура називає прізвище лише одного замовника вбивства – нині відстороненого від посади голови Херсонської обласної ради Владислава Мангера. Проте друзі та рідні Катерини переконані: поруч із ним на лаві підсудних повинні бути ще щонайменше двоє людей – голова Херсонської ОДА Андрій Гордєєв та його вже відсторонений заступник Євген Рищук.
Відсторонення від посад – поки єдине покарання для ймовірних замовників вбивства Каті Гандзюк. Минулого тижня Апеляційний суд міста Києва відмовився переглядати арешт Владислава Мангера. А Шевченківський – продовжувати підозрюваному запобіжний захід.
«Я сподіваюся, що винних покарають. Убита моя єдина дочка», – постійно повторює Віктор Михайлович. Попри увесь цинізм деяких учасників цього процесу, батько продовжує вірити – вбивці його доньки обов'язково понесуть покарання.
Він погодився на важку розмову з нами і розповів, чому вважає названих людей причетними до вбивства його доньки, хто та як намагається тиснути на нього впродовж слідства, хто з політиків намагався з ним поговорити та якою була Катя.
«Ніхто не чув від обласної адміністрації та ради жодного слова до дня смерті. А зараз вони кажуть, що Катю брали зарубіжні клініки»
– Після одного з судових засідань по розгляду апеляції щодо обрання Владиславу Мангеру запобіжного заходу ви говорили, що відчуваєте тиск і переслідування. Це триває і досі?
– Дійсно, я це відчуваю. По-перше, я побачив, що за мною слідкують. Я практично кожен день їздив на кладовище до Каті, і якось складалося, що це було наприкінці дня – після 16–17 години, коли немає нікого. Зазвичай до темноти там бував. Кладовище за містом, у полі. Я помітив, що практично кожен день мене хтось супроводжує. Тобто з'являється машина з темним склом, з якої ніхто не виходить. Коли я сідаю і від'їжджаю, машина різко стартує і їде за мною, не обганяє, коли їду повільно, але і не відстає, коли пришвидшуюсь. Я вже звик. Виходив із кладовища і дивився – де ж моя друга машина. А вона ось.
Потім була серія дзвінків. Пропонували зустрітися. Казали, нібито у них є якісь дані.
Потім просто набирали і мовчали у слухавку.
– Тобто інформація щодо розслідування?
– Так, щодо замовників. Зустріч мала бути лише один на один. А в соціальних мережах з'явилися боти, які писали на мою адресу багато поганого про мене і про Катю. Власне, все почалося з моменту, коли пану Мангеру вручили підозру в замовленні вбивства. А точніше навіть, коли він вийшов під заставу.
– Як гадаєте, з якою метою це роблять?
– Я не думаю, що з метою простежити за мною. Тому що це робили б якось більш делікатно. А це відбувається дуже нахабно і відкрито. Очевидно, щоб залякати.
– Ви також згадували про свого роду суспільний тиск. Що саме маєте на увазі?
– Людина (Владислав Мангер – УП) звинувачується в тяжкому злочині, і в цей же час – він зірка телеекрану. На всіх програмах, особливо на херсонських телеканалах, в Ютубі він виступає та розповідає, який він хороший, яка порядна людина і чудовий господарник. Його права рука, пан Ільченко з помічниками, як депутат Херсонської міської ради, збирає мітинги. На цих мітингах лунають негарні лозунги про Катю, викрикують всяку гидку інформацію. Потім з'являються коментарі в Інтернеті.
Щодо пана Ільченка – на дев'ятий день після похорону з'явилася стаття пана Ільченка в Інтернеті. Він багато написав всякої гидоти про Катю. У тому числі слова на зразок: «Ви кажете, що Катю любили? Та ні, не любили. Ось за 9 днів після похорону принесли всього 1 букет нових квітів на могилу». Мені не вкладається це в голові.
Можливо, це так і було. І, швидше за все, так і було. Такий стан в усіх був. Зараз могила потопає у квітах. А тоді, в перші дні, коли Каті не стало, не до того було. А ця людина ходила і рахувала. Щось є у цьому таке, знаєте, не людське, некрофільське. Гидотне.
– Як ви навчилися реагувати на таке?
– Я стараюся не реагувати. Якщо люди часто пишуть, я їх видаляю з Фейсбуку. Але я вже звик, що до Каті завжди неоднозначно відносилися і вона багатьом проросійським політикам і корупціонерам не подобалася.
Завжди були проплачені газети та сайти, які щось писали. Я вже знав, які це газети, і знав – як тільки Катя щось зробить добре, одразу проплачені газети починають писати: «Гандзюк така й така». Я якось звик до того ще тоді. А зараз це неприємно, але я реагую на це як на те, що мусить бути в цьому світі.
– У своєму інтерв'ю Мангер заявив, начебто Катю були готові прийняти в закордонних клініках. Це правда?
– Ні, це не правда. Дійсно, ми хотіли перевести її до багатьох клінік. Але вона не була транспортабельна – стан не дозволяв. Був такий період, коли її вже можна було переводити. Ряд клінік, німецьких, французьких, австрійських просили у нас фотографії, аналізи, потім ще фотографії. Зазвичай відповідали: досвіду лікування таких важких опіків у нас не було.
Останньою була віденська клініка. Ми теж вели переговори десь за тиждень до смерті. У понеділок мав відбутися консиліум лікарів. Дивлячись на знімки, на дані аналізів та те, що їй вже зробили, мали прийняти рішення, брати її чи ні. Та, на жаль, у неділю Каті не стало.
А що стосується Мангера, він не може цього знати. В області стався такий жахливий злочин – облили кислотою людину. Не тільки активістку, а чиновницю. Облили кислотою виконуючу обов'язки керівника апарату міської ради і радника мера. Мені завжди здавалося, що голова облдержадміністрації, обласної ради мали би якось зреагувати. Зробити хоча б якусь прес-конференцію чи видати якесь комюніке.
Принаймні мали поцікавитися, що з нею, може, щось треба, може, треба літак, щоб доправити її, скажімо, до Києва. Може, допомогти з якимись сучасними пов'язками. Очевидно, людям з такими посадами, які зараз маніпулюють прокурорами, суддями, це більше під силу.
А вони боягузливо, тихо мовчали, ніхто не чув від обласної адміністрації та ради жодного слова. Жодного слова до дня смерті. А зараз вони кажуть, що її брали зарубіжні клініки. Очевидно, вони не знають, тому що ніякої участі в цьому не брали. Хоча могли б, з їхніми з'язками та грошима.
Все робили ми – її чоловік, друзі Каті і я. Друзі домовлялися за літак, повітряний коридор, аеропорт, київську клініку, за ліки з-за кордону. Міська влада теж допомагала, цікавилась. А обласна – мовчала. Перша реакція – прихід пана Гордєєва на похорон. Але друзі Каті його не пустили, бо вже на той час були дані, що він може бути причетний.
– У тому ж інтерв'ю Мангер говорив, нібито ви винесли з палати телефон і комп'ютер Каті. Це так?
– Мені складно коментувати це питання зараз. У слідчих органів немає до нас претензій по ноутбуку і телефону. І в нас немає претензій до слідчих органів. Усе зроблено в межах чинного законодавства. Все інше – це вигадки. На жаль, в інтересах слідства я не можу сказати детальніше.
– Під час поїздки до Харкова, Президент Порошенко обмовився, що мав з вами зустріч. Про що ви розмовляли з ним?
– У нас була домовленість з людьми, які організовували цю зустріч, що вона залишиться між нами. Я мовчав, а потім Петро Олексійович про це розповів на зустрічі в Харкові.
Ми говорили про Катю, про горе, яке сталося, про можливих замовників. Він досить щиро поспівчував мені, поставився з розумінням.
– Навіщо він ініціював зустріч?
– Це сталося після мого виступу на засіданні Тимчасової слідчої комісії. Я назвав три прізвища. Я сказав, що цих людей потрібно знищити політично, що ці люди не мають права нами керувати, що вони мусять бути поза політикою, оскільки вони заплямували себе.
З будинку, де вони керують, вийшли люди, які вбили Катю, вони спілкувалися з цими людьми. Вони не реагували на те, що робиться в області. Тобто або не хотіли бачити, або не бачили, або брали в цьому участь. Якщо не бачили, то які вони керівники? Якщо не хотіли – тим гірше. Якщо брали участь – це взагалі погано.
І на ТСК я сказав, що це люди, які мають піти з політики назавжди. Безумовно, я назвав тоді БПП та «Батьківщину» партіями вбивць. Петро Олексійович вважав чи принаймні так мені сказав, що немає прямих доказів причетності членів БПП. На мою думку, президент хотів ситуацію пом'якшити, поговорити.
«Наша помилка в тому, що ніхто не думав, що все станеться так зухвало – вранці, влітку, коли світить сонце і ходять десятки людей»
– Після засідання ТСК в Херсоні, народні депутати повернулися, м'яко кажучи, шокованими. Що в місті відбувається такого, що могло їх так здивувати?
– Знаєте, я не політик і не керівник. Я лікар, і мій напрямок роботи трошки різниться. Але оскільки ми разом із Катею жили, вона багато чим ділилася і розповідала мені. Власне, глибше, ніж сказав, наприклад, Борислав Береза, я не скажу. Вони багато чого називали – і вирубка лісу, і пісок, і контрабанда в Крим, і рейдерство.
– Наскільки глибоко та детально ви з Катею обговорювали ці процеси?
– Вона не дуже мене втягувала, але ми були не тільки донькою та батьком. Ми були дуже близькими друзями. Вона дуже багато ділилася зі мною, я дуже багато знав про неї. Того, що вона робила і чим займалася.
Ми часто щось обговорювали, я бачив, як вона гуртує свої думки, давав власні коментарі. А потім дивлюся, кілька годин – і пост з'являється саме про це. Ми часто сперечалися. Часто вона мала рацію, часто – я. Я втратив не тільки дочку, але і дуже близького друга.
– У чому полягав конфлікт між вашою донькою та імовірними замовниками?
– Я багато з Катею спілкувався, і, безумовно, вона глибше за мене розуміла ситуацію. Катя завжди вважала, що її замовили три людини: Мангер, Гордєєв і Рищук. Вона неодноразово називала ці прізвища. А причини – вона викривала корупційні схеми та загальна політична ситуація в місті.
Катя була дуже проукраїнською та в останні роки вельми сильною політичною фігурою в Херсоні. Ці люди розуміли, що якщо вона залишиться, більше корупційні схеми не зможуть розвиватися. Можливо, вони думали, що вона якимось чином вплине на вибори, місцеві чи до Верховної Ради.
У тому політичному пасьянсі, який розкладався, вона була важливим гравцем, але не на їхньому боці, тому – небезпечною. Я думаю, справа не лише в схемах. Вона була дуже незручною, особливо для «білого дому» – обласної адміністрації та ради.
– Друзі Каті кажуть, що протистояння почалося з поста, в якому вона опублікувала виписку по зарплаті та інформацію про те, як тодішній начальник управління захисту економіки вимагає від неї гроші. Ви теж так вважаєте?
– Ви про справу Антощука (Гандзюк публічно звинуватила начальника управління захисту економіки в Херсонській області Артема Антощука у вимаганні хабара від працівників міської ради – УП)? Це було у вересні 2017 року. Там була серія судів, яка закінчилась його звільненням. Але мені здається, що вся історія почалася тоді, коли вона вийшла з «Батьківщини». Нещодавно я знайшов заяву в її документах і опублікував у Фейсбуці.
Катя в свій час багато років працювала в «Батьківщині» і пройшла там хорошу політичну школу. На жаль, вона вийшла, коли Юлія Тимошенко продала партію в Херсоні Мангеру. Ільченко пише, що не одразу. Звісно, не в той день, коли Мангер прийшов. Вона ще на щось сподівалася. Але з того часу почалося протистояння.
Потім вони з Нікітенком (Сергій Нікітенко – херсонський журналіст та активіст, друг Каті Гандзюк – УП) зняли фільм «Мангер, який він є». Були суди, його то забороняли показувати, то дозволяли, забороняли називати Мангера корупціонером, дозволяли. До речі, один із останніх судів виграли буквально за кілька днів до того, як на Катю напали. Мангер програв. Тому отака ситуація.
– Каті погрожували?
– Погрожували, і вона цього ніколи не приховувала. Ще два чи три роки тому впіймали людей, які мали підпалити нам двері в квартиру. Кілька разів ламали замки. Ми потім їх міняли. Нам писали на дверях незрозумілі кримінальні знаки – хрести ставили.
Вона завжди казала: «Тату, зараз в країні війна, маса зброї, маса криміналізованих елементів. Треба просто звикнути жити в цьому суспільстві та в цій ситуації». Думаю, багато чого я не знав, бо Катя мене як батька оберігала.
Останні місяці вона підозрювала, що нападуть. І кілька разів, коли почалися напади на Стерненка, Нікітенка, казала мені: «Тату, я наступна». У якійсь мірі вона вживала запобіжних заходів. Мангер бреше, що була охорона. Не було ніякої охорони. Сергій (чоловік Каті – УП), її друзі та я намагалися її ввечері супроводжувати. Вона ніколи ввечері сама не поверталася додому, не гуляла сама по місту.
Наша помилка була в тому, що ніхто не думав що все станеться так зухвало – вранці, влітку, коли світить сонце і ходять десятки людей, пів на дев'яту, усі йдуть на роботу. У цей час ми не могли її охороняти, у нас була робота, ми в різний час роз'їжджалися. Спочатку я, потім Сергій, потім вона. Очевидно, вони це вислідкували і вирішили, що єдиний шанс, коли вона одна – це вранці.
– Усвідомлюючи ризик нападу, Катя все одно не зупинялася...
– Ні. Вона боролася, навіть будучи в лікарні. Її стан був важкий, їй боліло. Її лікували, але в залишках сил вона давала інтерв'ю. Вона дуже хотіла вижити і далі продовжувати боротися.
Один із друзів запитав якось: Катю, як ти думаєш, а скільки в тебе ця охорона біля палати буде? А вона сказала: я думаю, що недовго, ти ж розумієш, що коли я вийду звідси, то піду викладати англійську мову та літературу. У неї був такий жарт. Вона продовжувала цю боротьбу, скільки могла. Майже до останнього дня свого життя. Коли бачила в новинах, що відбувається в Херсоні, просила: «Тату, набери мені номер», бо руки не слухались. Херсонські друзі питали поради, вона розповідала, що і як зробити.
«Ці люди належать до різних партій, але спільна ідея наживи, корупції їх з'єднала в загальну місцеву феодальну силу»
– Про що після трагедії хотіли поговорити з вами політики? Адже ви писали про ці спроби.
– Не знаю. Поки Катя лежала в лікарні – ніхто не хотів поговорити. Коли Катя померла, Гордєєв з'явився на похороні. А вже, безумовно, коли виступив на ТСК, то з'явилося багато людей, депутатів – від «Батьківщини», від Блоку Петра Порошенка, чиновників з обласної адміністрації, їхніх друзів, які дзвонили, приходили, дзвонили моїм друзям. Рищук писав мені відкритий лист на Фейсбуці. Усі захотіли зі мною поспілкуватися. Масово. Але я на контакт не пішов.
– А були якісь спроби натиснути через спецслужби чи правоохоронців?
– Ні. Безумовно, ми спілкуємося з СБУ та Міністерством внутрішніх справ, але в рамках провадження, у присутності адвоката і ніколи особистих зустрічей чи домовленостей в мене не було ні з СБУ, ні з МВС, ні з ГПУ.
Був певний на Катю тиск, коли вона лежала в лихоманці. Поліція дуже хотіла її допитати, прорватися в палату, коридор. Чинили тиск, викликали на допит мене, чоловіка. Погрожували, що якщо ми не прийдемо, то нас доставлять силою, а в цей час стан Каті був критичний, і ми були біля неї. Це залишило дуже неприємний слід. З боку ж Служби безпеки все було дуже коректно, тим паче, що Катя їм довіряла.
– А поліція навпаки – часто була об'єктом критики.
– Вона часто їх критикувала. Це не лише справа Антощука, ще була маса інших прізвищ. Чесно кажучи, Катя не дуже полюбляла херсонську поліцію. І мала за що. Хоча коли тільки створилася нова поліція, вона була дуже захоплена цією ідеєю. Потім побачила, що нова поліція – не дуже нова, а люди, яких звільнили, по судах всі відновилися, ті стали просити 3%, інші – когось кришували. Вона зневірилася.
Якось Катя навіть сфотографувала на мостопереході вульгарний напис про міліціонерів і розмістила на обкладинці до профілю у Фейсбуці. Це чомусь стало великою подією, мало через суд не намагалися зняти, поліція зверталася до мера.
– На жаль, політики використовують вашу трагедію у своїх цілях, звинувачуючи одне одного в замовленні, поливаючи брудом. Як ви до цього ставитесь?
– Безумовно, на виборах часто використовують різні технології. Не завжди з точки зору сприйняття нормальної людини – нормальні. Це дуже неприємно, навіть відразливо.
Я вважаю, що якби не було виборів, якось по-іншому розвивалось би слідство. А так, безумовно, що кожен кандидат боїться за свій рейтинг і бачить у цій ситуації загрозу. Я не суддя, але Рищук і Гордєєв теж винні. Можливо, Петро Порошенко боїться віддати їх правосуддю, бо вважає, що це погіршить його рейтинг. Хоча, можливо, якби він це зробив – навпаки, підвищило б.
Так вийшло, що ці люди (Мангер, Рищук, Гордєєв – УП) належать до різних партій, але спільна ідея наживи, корупції їх з'єднала в загальну місцеву феодальну силу, незалежно від партійної приналежності.
Я так розумію, що владою людям, які можуть сприяти результатам виборів, якась індульгенція дана. У певній мірі ви можете робити що хочете, але забезпечте нам перемогу. Очевидно, це й призводить до таких ситуацій.
Я три місяці провів поруч з Катею, і ці три прізвища звучали весь час – Гордєєв, Рищук, Мангер. Мангер, Рищук, Гордєєв. Розумієте, вони робили свої оборудки разом, разом відпочивали, їли, пили, ходили в ресторани, їздили в сауни. Хтось з них сказав, що треба її вбити, інші – погодились. А те, що знали вони всі, тут немає ніяких сумнівів.
Я сподіваюся, що винних покарають. Убита моя єдина дочка. Вбита юна людина, прогресивна, сучасна, розумна, весела. Людина, яка дивилась на багато кроків уперед. Я не сумніваюся, що Катя стала би відомим політиком в Україні. Вона йшла до цього роками і вчилась цьому. Вона старалася не заплямувати себе ніколи ні в чому.
Для мене це страшна втрата. Для майбутнього України – теж це велика втрата. Мені більше нічого втрачати, і я казав це тим, хто хотів зі мною зустрітися. Заради світлої пам'яті Каті, за істину у розслідуванні її вбивства я буду боротись до кінця, незважаючи ні на що.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом